Ми завжди хотіли потрапити до Антарктиди, єдиною проблемою була ціна експедиції. Ми вже знали, що дістатися до Антарктиди шалено дорого і що це точно коштує понад сто тисяч чеських крон. Проте під час нашої подорожі Південною Америкою ми дізналися, що можна знайти last minute пропозицію. Треба лише поїхати до міста Ушуая й розпитати на місці або пошукати пропозиції онлайн.
Оскільки навіть після довгих пошуків нам постійно траплялися пропозиції близько 8 тисяч доларів за плавання на 9/10 днів, ми вже думали, що до Антарктиди не потрапимо. Проте в одному з куточків Facebook-груп ми натрапили на сторінку antarcticatravels.com і пропозицію плавання на 12 днів за 5 тисяч доларів. Хоча пропозиція була вигідною, ми все зважили – мабуть, це буде наша найдорожча відпустка в житті, але з огляду на нинішню інфляцію ми вирішили, що насправді розумно витратити заощаджені гроші, поки вони ще мають якусь цінність 🙂
І от у Сантьяго нас охопила величезна радість і нетерпіння від того, що ми купили тур – з відправленням за 3 тижні.

Застрахована незастрахована подорож
Хоча я думала, що про ковід уже ніхто не згадує, насправді було навпаки. Вимагаються 3 дози вакцини плюс тест. Також тому нам наполегливо радили про всяк випадок застрахувати подорож. Ми з цим не вагалися. Шок прийшов приблизно через тиждень. Страхова компанія написала нам, що оплата страховки не пройшла – а таку страховку треба оплатити не пізніше ніж через 3 дні після купівлі туру. Ой-ой.
Ну що ж. На той момент ми вже їхали у нашому «новому» фургоні 1986 року до найпівденнішого міста світу, Ушуаї, і вирішили, що тоді зробимо все, щоб не захворіти на ковід. Ми купили пачку масок і, єдині на всю округу, ходили в масках щоразу, коли треба було зайти всередину.

День Д
День Д настав за день до відправлення. Ми знайшли тестовий центр і зробили антигенний тест. Результат мав прийти протягом години. Коли прийшов результат Матея, половину справи було зроблено. Ну а мій усе не приходив. Ні за дві, ні за три години. Ми писали листи, дзвонили, і зрештою нічого не залишалося, як пройти 40 хвилин назад до центру, де ми дізналися, що про мій тест просто забули. На щастя, його змогли обробити приблизно за 30 хвилин. Ура, можемо їхати! Та все ж я подумала, що заспокоюся лише тоді, коли будемо на борту.
Того ж дня ми мали забрати в агентстві, яке продало нам тур, непромокальні штани й рукавиці, але з’ясувалося, що їх у них ще немає і що нам треба прийти ще раз увечері. Увечері нам їх без проблем видали.

Це зовсім не круїз – це справжня експедиція!
Трохи раніше пів на третю дня біля таблички «На краю світу» починається метушня. Близько пів на третю приїжджає автобус, який після перевірки всіх документів везе нас до корабля. Усі надзвичайно схвильовані, а інші попутники аж світяться від чистої радості.
Поклавши речі в каютах і коротко привітавшись із новими сусідами по каюті, ми йдемо на вітальну промову в експедиційний лаунж. Наш керівник експедиції Джонатан вітає нас словами: “This is not a cruise – this is an expedition!” Далі він пояснює, що нашою долею в Антарктиді передусім керує погода і що хоча ми й отримали маршрут, він дуже приблизний.
Що ж приготувала для нас сумнозвісна протока Дрейка цього разу?
Окрім привітання, ми отримали також огляд погоди. Протока Дрейка (протока між Антарктидою та Південною Америкою) сумнозвісна своїми величезними хвилями. Це одне з найдикіших місць на всій планеті.
Виглядає не так уже й погано. Наближається шторм, але схоже, що ми встигнемо більш-менш його оминути. Треба приготуватися до хвиль 4-6 метрів. Це відповідає 4 з 10 за шкалою.
Інструктаж з безпеки
Далі йде інструктаж з безпеки – ми маємо дізнатися, де лежать рятувальні жилети, як їх одягати і куди бігти, якщо заревуть сирени. Так ми знайомимося з кораблем, рятувальними шлюпками та величезним неопреновим костюмом, який дав би нам більше шансів вижити в крижаній воді.

Відпливаємо
Прийшовши на вечерю, ми зрозуміли, що принаймні з їжею нужди не зазнаємо. На нас чекало меню з 4 страв, що після кемпінгової їжі – неабиякий крок угору 😀 Після вечері ми знали, що маємо приблизно 4 години, перш ніж почнеться гойдалка на Дрейку, і пішли досліджувати корабель. Приблизно за пів години після відплиття ми втрачаємо зв’язок зі світом.
Так, можна було купити дуже поганий зв’язок за 120 доларів, але коли надсилання однієї фотографії займає 4 години, ми вирішили краще побути офлайн 12 днів.
Увечері ми з Матеєм ще пішли дослідити бібліотеку. Обоє задоволені, що потрапили на борт, ми побажали одне одному на добраніч і пішли спати кожен до своєї каюти (найдешевші – спільні й розділені за статтю).

Повний назад?
Ніч була приємна – стоп, стоп! Аж надто приємна! Що сталося?! Відсуваю штору і досі бачу сушу, хоча в цей час нас уже мали б кидати хвилі протоки Дрейка. Я панікую – ми ж не маємо тієї страховки від скасування! Разом із сусідками по каюті намагаємося з’ясувати, що відбувається. Коли за якийсь час я дізнаюся, що ми не повертаємося, а пливемо до Антарктиди, трохи заспокоююся. Бідолашного Матея охопила така сама паніка, але ще вночі, коли його розбудили вогні порту.
На сніданку Джонатан повідомляє, що якщо ми хочемо знати, що сталося, треба прийти до лаунжу о 9.00 і все вислухати.
То що ж сталося вночі? Це була „medical emergency“ – одна людина на борту захворіла ще ввечері, і після 4 годин плавання наш корабель розвернувся й відвіз бідолаху назад до лікарні в Ушуаї.
Проте Джонатан пояснив нам, що нам неймовірно пощастило: по-перше, для нас знайшлося місце в порту, а по-друге, о 3-й ночі змогли знайти лоцмана (людину, яка знає протоку Бігль як свої п’ять пальців), який провів нас протокою і знову вивів у море. Завдяки цьому наша затримка становить «лише» 10 годин.
Єдине не дуже добре – шторм трохи наблизився, і на нас чекають дещо більші хвилі.

Drake Shake
Матей спочатку переконав мене, що, мабуть, розумно профілактично випити таблетки від морської хвороби – хоча я була переконана, що мене ж ніколи не заколисує. Пізніше я була йому за це неймовірно вдячна. Уранці ми слухали лекції про льодовики та китів. Після обіду вийшли на палубу насолодитися хвилями й вітром. Але потім!
Хвилі ставали дедалі більшими. Післяобідню лекцію в лаунжі скасували. Так, гойдає до біса сильно. Трохи згодом капітан забороняє виходити на зовнішні палуби. Гаразд, я фотографую і знімаю, як хвилі сягають майже п’ятого поверху. Вирішую знайти Матея – він у бібліотеці. Зайшовши, не можу стримати сміху, бо книжки розкидані по всій підлозі – і це попри те, що на полицях є обмежувачі.
Усередині мені стає зле, тож я лягаю на підлогу між книжками й дивлюся, як вони ковзають з боку в бік. Лежачи на підлозі 4. поверху, я б очікувала бачити у вікні лише небо – але ні. Море – небо – море – небо – море – небо – падають нові книжки – на кухні б’ється посуд.
Коли треба до туалету, я тримаюся за поручень, а решту шляху про всяк випадок іду, як краб. Під дією таблеток я трохи дрімаю, але все одно це здається нескінченним. Капітан поступово оголошує, що нам не можна пересуватися кораблем, а зрештою і що ми маємо лягти в каютах і що на вечерю роздаватимуть сендвічі.
З’їсти сендвіч у ту мить – справжнє випробування. Якби я не випила таблеток, мабуть, мене б знудило, як декого з тих, хто таблеток не пив.
У каюті я бачу закрите вікно, тож питаю дівчат, чи це вони його закрили – ні, удень прийшов екіпаж і про всяк випадок прикрутив поверх скла металеву пластину викруткою. Вночі не можна сказати, що я спала. Я ковзаю з боку в бік, а оскільки наша палуба зараз на 2 нижче ватерлінії, всю ніч мені спадають на думку сцени з «Титаніка» – і особливо те, що сталося з 3. класом.

Уранці трохи цифр
Наступного ранку ми отримуємо статистику за попередній день. Замість 40 вузлів (за прогнозом) вітер дув 70! Це 130 км/год, що класифікується як ураган. Більшість хвиль були 9–12 метрів, а найвища, яку побачили з капітанського містка, мала 15. За шкалою Дрейка в нас нібито була тверда 6-ка. Коли хтось запитав, як виглядає 7-ка, нам сказали, що в таку ніхто в жодному разі не пливе.
Коли після обіду море заспокоїлося і хвилі були лише 4 метри – корабель ожив, і всі раділи, що ми вижили й почуваємося добре. Тим кумедніше було, коли екіпаж розповів нам, що за такої погоди, як у нас зараз, люди зазвичай почуваються погано й скаржаться, як це жахливо.
Після обіду ми знову дізнаємося на лекціях у лаунжі безліч чудових речей про Антарктиду.
Увечері нам, на жаль, повідомляють, що шторм нас переслідує, і щоб від нього втекти, ми пливемо прямо на південь до полярного кола, тож попереду 3. день поспіль у морі (з висадкою лише на 4. день)

Нарешті суша
Увечері четвертого дня експедиції ми запливаємо в затоку між льодовиками. Захоплені, ми бігаємо палубою й фотографуємо. Але найбільше «вау» чекає на нас уранці! Перша поїздка на гумовому човні, який називають Zodiac, і перша висадка.
Оскільки Антарктида – відносно незайманий континент, докладають величезних зусиль, щоб зберегти її такою. Тому така висадка – не просто так. Нас групами викликають до приміщення під назвою “Mud room – брудна кімната”, де ми вдягаємо утеплені гумові чоботи, жилети й усі непромокальні шари. Перш ніж зійти з корабля й сісти в Zodiac, треба пройти через невелику ванночку з дезінфекційним засобом і відсканувати свою картку пасажира, щоб екіпаж мав огляд, скільки людей на борту і скільки ще не повернулося.

Перша висадка, льодовик, що відколюється, і пінгвіни, що тікають
Уже перший вихід на сушу подарував нам сильні враження. Ранок був чудовий, безхмарне небо, лазурові й виблискуючі айсберги, що пропливали повз корабель. Перша зупинка Zodiac привезла нас до колонії пінгвінів Аделі, яких ми почали називати “Аделками”. Лише через кілька секунд після того, як ми неймовірно зраділи першій зустрічі з пінгвінами, неподалік від нас від льодовика відколовся невеликий шматок, який усе ж зчинив неабиякий гуркіт. Ми не знали, куди дивитися спершу – на лід, що погнав до нас гарненьку хвилю, чи на пінгвінів, що тікали, добряче налякані тим шумом.

Покинута британська база на острові Детей
Цікаві місця для відвідування – покинуті британські бази п’ятдесятих років. Мешканці тоді мали лише кілька годин, щоб покинути цю базу, тож усе залишилося на своїх місцях. Сьогодні база – це музей, де все можна знайти в початковому стані, включно з добре забезпеченою кухнею, чиї консерви й запаси виглядають так, ніби їх можна їсти й сьогодні; лижною кімнатою з підготовленими стійками для обслуговування лиж і радіо- та метеостанцією.
Мене ж найбільше вразили краєвид і айсберги, що дрейфували навколо нас. Після обіду нас чекало плавання районом під назвою Crystal Sound. І кришталева затока виправдала свою назву – увесь час ми насолоджувалися краєвидом із палуби та фотографували виблискуючі айсберги, що пропливали повз.

Антарктида в усій своїй красі
І в наступні дні ми досліджували красу сьомого континенту – на Zodiac і з корабля. Це місце перехоплювало подих і залишало нас у захваті. У захваті від природи, від монументальних льодовиків, розміри яких важко уявити.
Пінгвіни
Ми навчилися розрізняти 3 види пінгвінів – Adélie (пінгвін Аделі), Gentoo (субантарктичний пінгвін) і Chinstrap (антарктичний пінгвін) – за смужкою, яку вони мали під підборіддям.
Gentoo стали нашими улюбленцями. З червоним дзьобиком і неймовірно милим виразом. Я закохалася в те, як пінгвіни ходять своїми жолобками, так званою “Penguin highway” – пінгвінячою автострадою, геніальний вислів. Їхня хода просто мило кумедна, здається, що вони щомиті перекинуться, але водночас усе цілком контролюють! 🙂

Тюлені
Інші мешканці полярних вод – тюлені, які найчастіше лежать і відпочивають на крижинах. Одного разу сталося, що ми повільно наїхали кораблем на таку крижину – ви б бачили, як розлютився бідолашний тюлень – і я його добре розумію.
Найбільше шоу влаштував нам “Leopard seal” (морський леопард). Ці ведмедики мають неймовірно величезну пащу, а формою голови найбільше нагадують, мабуть, динозавра.
Моїми улюбленцями стали плямисті сріблясті Crabeaters (тюлені-крабоїди), які мають оманливу назву, бо їдять не крабів, а криль (різновид більшого планктону, схожий на міні-креветку), тож їм радше слід було б називатися “Krill-eater seals”.

Кити
Ще два величезні враження подарували нам кити та наш французький капітан Жиль – його називають заклинателем китів, бо він неймовірно вправно маневрує кораблем і водночас дбайливо ставиться до тварин. Одного разу сталося, що ціла зграя з приблизно 8-10 косаток полювала просто біля корабля. Іншого разу кит вистрибнув аж у повітря лише за кілька метрів перед кораблем! Наскільки унікальним був цей досвід, було видно з того, що навіть досвідчений морський вовк Джон радісно здійняв руки над головою через цей китовий стрибок.

Ще однією з активностей, яка була добровільною, але на яку записалася більшість пасажирів, був стрибок у місцеву крижану воду. Щоб було ще краще, ми на той час були до того ж далеко на південь від полярного кола – а саме в найпівденнішій точці всього нашого плавання.
Ми теж не хотіли пропустити це враження. Вода мала – 1 °C, що, ймовірно, найхолодніша вода, з якою ми коли-небудь зіткнемося. Оскільки вода солона, вона замерзає лише за нижчих мінусових температур.
З міркувань безпеки нас, стрибунів, мали прив’язати до мотузки. Кажуть, що застебнути на собі мокрий холодний пояс було однією з найгірших частин процесу. Скажімо так, я не мала бажання довго купатися, тож стрибнула недалеко, але перша реакція тіла після удару об воду була однозначною – “ти дурна, швидко вилазь”. Потім було вже зовсім не так погано. Нам підготували сауну й віскі (віскі я з радістю віддала Матею, але сауну не пропустила).

Загальна атмосфера на борту
Загальна атмосфера на борту була фантастичною. Усі були захоплені, а спільні негаразди першої частини плавання нас ще й зблизили. На борту було загалом 130 пасажирів, і особливо за сніданком, обідом і вечерею була нагода познайомитися одне з одним.
Страшенно милий австралійський учитель на пенсії – Ґреґ, життєрадісний ірландець Девід, який нещодавно відсвяткував 50-річчя шлюбу з дружиною, чи інші бекпекери нашого віку, які, як і ми, вхопили last minute пропозицію до Антарктиди і мали це плавання як одну із зупинок у навколосвітній подорожі. Усі вони подарували нам незабутні враження і те, що ми зовсім не шкодували, що інтернет залишився за тисячі морських миль на південноамериканському континенті.
Час від часу розважав нас гурт з офіціантів, барменів і прибиральників, які вміли підняти на танець цілу залу. І закладаюся, що ви не вгадаєте, хто щовечора “зачиняв бар”, тобто йшов останнім – 84-річний Френк, який почав подорожувати, коли йому було 80. Особисто з Френком я, власне, познайомилася лише в останній вечір, бо майже щовечора проводила в сауні зі своєю фінською подругою Ессі. Іноді до нас приєднувався Матей, а часом і інші, але більшість вечорів сауна була лише нашою.
Коли наші нові друзі почули про наші заручини, вони хотіли, щоб капітан обвінчав нас просто тут, на кораблі біля Антарктиди. Що, хоча й може звучати романтично, не знаю, як би ми потім пояснили вдома.
Екіпаж
Хоча компанію G Adventures ми обрали досить випадково – за ціною last minute пропозиції, нам неймовірно пощастило. Екіпаж корабля складався з абсолютних експертів у своїх галузях. Окрім того, що експедиційна команда керувала Zodiac, досліджувала місцевість і дбала про безпеку, це були дослідники, науковці й натуралісти, кожен із яких працював над кількома проєктами та дослідженнями. Наприклад, керівник експедиції Джонатан і його права рука Дженні стоять за проєктом захисту китових акул на Галапагосах. Гайді була експерткою з орнітології, Кіт – експертом з льодовиків і геології, Марк навчав нас фотографувати в полярних умовах, а моряк і письменник Пітер читав нам лекції про підкорення як Північного, так і Південного полюса.
Томбола
Наприкінці плавання відбувся благодійний аукціон різних предметів, виручені кошти пішли до фонду захисту океанів Planeterra. Хоча ставки передбачалися з кроком у десятки доларів, люди почали пропонувати сотні. Прапор нашої експедиції продали за 1010 доларів.

Наостанок
Плавання до Антарктиди подарувало нам унікальні й незабутні враження, а в нашому внутрішньому рейтингу місць для подорожей воно піднялося аж на перше місце. Це важко описати чи показати на фотографіях. Було неймовірно й приголомшливо! Це просто треба пережити. І тепер ми можемо спокійно сказати, як кажуть англійською: “It was worth every penny” – що воно було варте кожного витраченого долара.
Це гарно підкреслив портовий гід в автобусі, який після висадки запитав нас, як нам сподобалося – автобус вибухнув захопленням, а гід відповів: ”Я так і думав – за останні 15 років у нас не було жодної скарги”.

Прочитайте також нашу практичну статтю:

